fbpx

Самоосвіта

«Неможливо жити краще,

ніж проводячи життя в прагненні стати досконалішим.

Хто хоче зрушити світ,нехай зрушить себе».

                                                                                             (Сократ)

     Самоосвіта викладача: чи потрібна вона? Що може мотивувати педагога займатися самоосвітою? Кожен сучасний викладач має усвідомити, що самоосвіта – це потреба, яка захищає його від інтелектуального зубожіння, це усвідомлений процес пізнавальної діяльності, це вдосконалення будь-яких рис людини або її навичок, це постійний пошук, зростання, розвиток. Здатність до самоосвіти не формується у педагога разом з дипломом або за наказом. Цьому теж треба вчитися. А чи можна навчити творчості? Виявляється, ні: здатність до самоосвіти у дорослої людини можна розвинути лише у виняткових випадках. Спонукання, планування, контролювання й стимулювання – усе це допомагає педагогам долучитися до процесу, а для декого стає навіть способом життям. Самоосвіта викладача є основною формою підвищення педагогічної компетентності, яка складається з удосконалення знань та узагальнення педагогічного досвіду шляхом цілеспрямованої самоосвітньої роботи.

        Здатність до самоосвіти незрівнянно важливіша за своїми результатами та впливом на людину,ніж сама освіта в навчальному закладі. «Вчити самого себе» – девіз кожної особистості, але найактуальнішим він стає для педагогів, бо внаслідок їхньої наближеності до молодого покоління вони здійснюють безпосередній вплив на розвиток особистості дитини.

         В. Сухомлинський вважав, що  джерелом і рушійною силою самоосвітньої діяльності вчителя є потреба в знаннях: «Знати більше, ніж я знаю сьогодні». Неодноразово, він наголошував: «Учень має бачити в учителеві розумну, знаючу, думаючу, закохану в знання людину. Чим глибші знання, чим ширший кругозір, ширша всебічна наукова освіченість учителя, тим більшою мірою він не тільки вчитель, а й вихователь».

Нормативно-правові документи